Відкуси руку, яка начебто тебе годує — не захищай цивілізацію!
... та натомість наважшся зазирнути за її межі.
«Із допомоги комусь іншому подолати труднощі й починається цивілізація».
— Маргарет Мід, культурна антропологиня.
«Я знаю, що всі ми були змушені приймати важкі рішення, щоб врятувати нашу людську цивілізацію. Але бути людьми означає піклуватися одне про одного, а цивілізація означає працювати разом, щоб створити краще життя!»
— Доктор Адріан Хелмслі (вигаданий персонаж), «2012» (фільм 2009).
«Цивілізація — це спільне інвестування в те, що підвищує рівень життя для всіх».
— Умайр Хак, «Це не криза ланцюга постачання — це занепад економіки» (листопад 2021 р.)
«Печерні люди — вони всі були кочівниками. І вони всі загинули. Потім ми еволюціонували і вижили. Цивілізація починається, коли ми перестаємо бігти. Коли ми живемо разом. Коли ми перестаємо відганяти людей від світу та один від одного».
— Рег Монро (вигаданий персонаж), «Ходячі мерці » (5 сезон)
Знову і знову я чую та читаю евфемістичні, самовдоволені визначення терміну «цивілізація» — від вчених, журналістів, авторів та в масовій культурі — що малюють яскраву картину цивілізації як такого магічного місця, доброзичливої сили, яка стримує зло та темряву на відстані й пробуджує наші кращі риси. Історично це майже ніколи не було правдою. Цивілізації завжди обмежували особисту свободу, підвищували нерівність до непристойних рівнів, чинили звірства, експлуатували як підданих, так і все довкола, виснажували ресурси та вели війни проти інших культур і Природного Світу. Звичайно, існувала і Хараппська цивілізація в долині річки Інд, і такі великі поселення, як Небелівка й Тальянки в Україні, Теотіуакан у Мезоамериці — усі вони, схоже, не мали того високого ступеня нерівності та насилля, що характерний для інших ранніх міст і цивілізацій. Але це не змінює факту: загалом, цивілізації стали абсолютною катастрофою для людей, які їх населяють, і середовищ, в яких люди їх створили. Кілька винятків не змінюють загальної тенденції — вони лише показують, що нічого не буває чорно-білим, і що винятки, хоч й рідко, завжди можливі. Але я не говоритиму тут про такі поодинокі випадки.
Люди можуть спитати, у чому справа, чому я постійно мушу критикувати використання терміну «цивілізація». Причина в тому, що цивілізації — мерзенні. Вони просто не працюють. Якийсь час може здаватися, що вони життєздатні, але зрештою це не так. Вони створюють жахливі умови життя всім, крім невеликого кола еліти, і навіть ці елітарії зазвичай дуже далекі від того, щоб бути вільними, задоволеними, цілісними чи щасливими. Цивілізації завжди руйнують і завжди колапсують. Вони завжди спустошують навколишнє середовище. Після кількох тисяч років піднесення та занепаду різноманітних цивілізацій наш світ лежить у руїнах, понівечений і пошарпаний до невпізнання. Тож чому люди все ще захищають цивілізацію? Хіба вони не бачать далі ґрат своєї тюремної камери?
Дещо недалекоглядна одержимість цивілізацією як єдиним і правильним способом життя для людей аж ніяк не є нормальною, кажучи історично. Насправді такий спосіб життя є винятком — і це є частиною причини, чому так багато проблем, які обтяжують глобальне суспільство, здаються нерозв’язними. Проблеми, спричинені самою цивілізацією як основним способом соціальної організації, не можуть і не будуть вирішені злегка зміненою версією тієї ж хибної концепції. Побудова «нової цивілізації» (цього разу вона буде стійкою!), що її продовжують відстоювати провідні мислителі, у кращому випадку лише відстрочить неминуче. Це «неминуче» для цивілізацій означає крах.
Енвайронменталіст Деррік Дженсен писав про те, що люди готові віддати життя на захист системи, яка приносить їм їжу та воду, і «якщо твій досвід свідчить, що їжа надходить із продуктового магазину, а вода — з-під крана», то цю систему ти будеш захищати у будь-який спосіб, оскільки саме від неї залежить твоє життя. Цивілізація тримає людей живими (ледве живими, насправді, а буває водночас і труїть їх), а тому вони не уявляють життя без неї. Вони вірять, що пропадуть від голоду, помруть від інфекцій чи паразитів або загинуть у беззаконній “анархії”, яка неодмінно настане, якщо цивілізація коли-небудь зазнає краху. Але якщо, з іншого боку, як зазначає Дженсен, «твоя їжа надходить із землі, а вода — із річки, то ти будеш до смерті захищати землю та річку, бо від них залежить твоє життя. Сталося так, що наша відданість, наша вірність і наша життєздатність були перенесені від живої планети до цієї капіталістичної [або, із нашим розумінням більшої картини, цієї цивілізаційної] системи.»
Не цивілізація тебе годує. А живі істоти, рослини та тварини, які все ще були б тут, навіть якби цивілізація щезла. Це не Nestlé дає тобі воду, а річки та водоносні горизонти, з яких люди та всі інші тварини п’ють з незапам’ятних часів. Люди їли та пили, не покладаючись на супермаркети, протягом мільйонів років, і вони були здоровішими, ніж більшість людей, які живуть сьогодні. І навіть сьогодні люди, які живуть за межами глобальної цивілізації, мають найздоровіші серця, найрізноманітніший кишковий мікробіом і майже ідеальний зір до глибокої старості. Чи не очевидно, що нам не потрібна цивілізація, яка є лише певним поєднанням соціальної організації, способу забезпечення та міфології, щоб зберігати нас живими?
Але спочатку я маю відповісти на важливе запитання: що таке цивілізація? Найпростішим і найочевиднішим визначенням, з яким може погодитись більшість людей, від вчених до обивателів, є те, що цивілізація характеризується розвитком міст. Урбанізм, у свою чергу, диктує культуру, міфологію, духовність, стратегію самозабезпечення, соціальну організацію, світогляд та самосприйняття.
Це визначення виправдане як з історичної, так і з етимологічної точки зору – термін «цивілізація» походить від латинського кореня, який утворює слова «civis», що означає «мешканець міста», і «civitas» — «місто».
Місто, у свою чергу — це будь-яке постійне поселення, достатньо велике, щоб вимагати регулярного імпорту важливих ресурсів (включно з продовольством, більшу частину якого становлять зерна, вирощені в монокультурі), що забезпечується шляхом агресивної експлуатації свого найближчого оточення. Це вимагає певного представницького управління, чіткого поділу праці, класифікованого на конкретні ремесла, а також населення, що поділене на різні ранги або касти. Надлишок, який вони виробляють (чи, скоріше, апропріюють) і накопичують, як і загальна концентрація багатства створюють потребу в постійних арміях і фортифікаціях для захисту цих багатств від опортуністичних нападників та заздрісних правителів інших міст. Разом із винаходом організованої війни, міста призвели до безпрецедентного буму работоргівлі. Одне місто починає війну з іншим — і переможець заковує решту населення в ланцюги, щоб змусити тих працювати на полях, в будинках і майстернях. Коли місто встановлює контроль над достатньо великою територією на досить тривалий час, ми називаємо його цивілізацією.
Рим був цивілізацією, так само як Греція, Єгипет, Карфаген, Нубія, Малі, Ассирія, Аккад, Вавилонія, Шумер; Цінь, Хань та всі наступні династії в Китаї; Ангкор, Ава та Аюттхая; Ольмеки, Ацтеки, Інки, Майя, Анасазі та Хохокам в Америці. Як правило, цивілізаціями не вважаються менші, часто мобільні або напівосілі культури скотарів, аграріїв, рибалок, мисливців-збирачів або будь-які їхні комбінації. Ось чому ви не почуєте про цивілізацію яномама, цивілізацію хадза, цивілізацію нуер або цивілізацію пунан. Існує багато способів прожити людське життя, не створюючи цивілізацій та імперій. Терміни «цивілізація» та «імперія» фактично є синонімами, тому має сенс говорити про Римську імперію, Ацтекську імперію чи Аккадську імперію — та ніхто б не додумався говорити про імперію кунґ, батек чи ваорані.
Так само, хоча сьогодні ніхто (крім білих расистів, ультранаціоналістів і фашистів) не стане на захисті імперіалізму, люди постійно захищають цивілізацію — мабуть, не усвідомлюючи оксюморону у засудженні однієї, але підтримці іншої сторони тієї ж медалі.
Концепція «цивілізації» виникає з дуалізму, її полярна протилежність — це корінні народи, які не будують міст, яких раніше звали дикунами, варварами, тваринами, звірами чи недолюдьми. Ця концепція не має сенсу без цього зовнішнього «інакшого» — майже так само, як немає світла без темряви (справжня метафора, яка використовувалася для виправдання колоніалізму, імперіалізму, місіонерства, експлуатації та геноциду — «Принести світло цивілізації варварам, які потрапили в пастку темних шляхів дикості», почуєте ви сказання місіонерів). І цивілізація завжди протиставляла себе тим, хто знаходиться на її межах: різноманітній мозаїці людських культур, що населяють джунглі, степи, ліси, савани, болота, пустелі, гори та архіпелаги на окраїнах впливу імперій. У понятті «цивілізація» закладена зверхність, яку ми не повинні ігнорувати. Ми, цивілізовані, проти них, дикунів.
Та не вірте мені на слово — ось що з цього приводу пише National Geographic:
Слово «цивілізація» пов’язане з латинським словом «civitas» або «місто». Ось чому найпростішим визначенням слова «цивілізація» є «суспільство, що складається з міст». Але на початку розвитку терміну антропологи та люди загалом використовували «цивілізацію» та «цивілізоване суспільство» для того, щоб розрізняти суспільства, які вони вважали культурно вищими (частиною яких вони часто і були) від тих, які вони вважали культурно нижчими (що нарікалися «дикими» чи «варварськими»). Термін «цивілізація» часто використовувався в етноцентричному ключі, коли «цивілізації» вважалися морально правильними та культурно розвиненими, а інші суспільства — морально хибними та «відсталими».
Проте люди й надалі розглядають цивілізацію як «передовий» і в цілому не просто «хороший», а й «найкращий» спосіб життя. Вони продовжують наполягати на тому, що це не цивілізація винна в багатьох нинішніх труднощах — а капіталізм, жадібність, промисловість чи технології. Дозвольте мені докопатись до кореня перелічених проблем: капіталізм є лише останнім і найекстремальнішим проявом базових передумов, на яких будуються всі цивілізації (перетворення природних ресурсів на капітал — розвиток; заміщення екосистем більшою кількістю людей — агрокультура); жадібність існувала завжди, але ніколи активно не заохочувалась і не винагороджувалася (на відміну від цивілізацій, де найбезжальніші легко здобувають найбільшу владу та багатство); промисловість лише прискорила перетворення диких екосистем на засіяні поля та товари для вигідного продажу; а технології ніколи б не почали свій експоненційний ріст без індустрії війни та розділу праці, що їх підтримували ранні держави-міста, імперії та протоцивілізації.
Деніел Куїнн писав, що ми «у полоні цивілізаційної системи, яка так чи інакше змушує [нас] і далі руйнувати наш світ, щоб жити».
Цивілізації руйнують і спустошують. Раніше Грецію вкривали ліси, як і значну частину Італії. Їх винищили під розширення сільськогосподарських земель, щоб прогодувати людей, і під виробництво вугілля для металургії, щоб годувати машини. «Родючий Півмісяць» — нині Ірак, Сирія, Ліван, Йорданія, Палестина та Туреччина — колись був дійсно родючим. Ось що робить цивілізація, якщо не зупинити чи полишити її. Але ми чуємо лише, що нам потрібна «нова» цивілізація, «краща» і більш «стійка». Ми чуємо евфемістичні та, з огляду на історичні факти, безглузді визначення цивілізації, як-от ейфоричний висновок Умара Хака про цивілізацію як про «підвищення рівня життя» — що б це не означало. Такі люди, як Хак, погоджуються, що цивілізація забезпечує «високий рівень життя», однак ця логіка йде по колу. Як зазначив Теодор Качинський, цивілізація просто визначає термін «високий рівень життя» як саме той спосіб життя, що ця система вже забезпечує, а потім «з’ясовує», що рівень життя високий та нестримно росте. «Але, — продовжує Качинський, — для мене та для багатьох, багатьох інших людей високий рівень життя полягає не в автомобілях, телевізорах, комп’ютерах чи шикарних будинках, а у відкритих просторах, лісах, диких рослинах і тваринах та прозорих струмках. За цим критерієм наш рівень життя стрімко падає»1.
Що ще гірше, здається, що ніхто не звертає уваги на різке зниження рівня життя всіх нелюдських тварин і рослин, тому що для тих, хто захищає цивілізацію, мають значення лише люди. Решта живого світу з усіма його таємницями, його захоплюючою красою, його різноманітністю та незліченною кількістю дивовижних мешканців є просто засобом досягнення мети — а метою є «підвищення рівня життя» для одного окремого виду ціною всіх інших (і, зрештою, нашого виду також). Це не зовсім те, що я назвав би «розвинутим» способом життя, якщо він закінчиться масовим вимиранням, смертельним рівнем забруднень та нестримною руйнацією клімату.
До речі, нам варто розглянути один вирішальний фактор, який насамперед і спричинив появу міст та цивілізацій (і зрештою призведе до їхнього знищення), який часто не помічають: клімат, або, точніше, унікальні екологічні та кліматичні умови, в яких вони виникли вперше. Що дозволило людям осісти в першу чергу, так це епоха надзвичайно стабільного клімату, яка настала після останньої льодовикової епохи2 — так званий голоцен (термін суперечливий серед геологів, оскільки наша епоха більш схожа на міжльодовикову епоху, яка ніколи не закінчувалася, і визначення голоцену як нової епохи спочатку мало більше спільного з політично вмотивованим антропоцентричним уявленням про те, що основи цивілізації були закладені в цей період, тож його потрібно чітко відмежовувати від «кам’яного віку», засвідчивши перевагу цивілізації).
Без цього різкого зменшення мінливості клімату ми залишилися б напівкочовими збирачами, які блукають у вічно мінливому, але рідному ландшафті, пересуваються між сезонними стоянками, відстежують стада великих тварин та збирають дику їжу. Без стабільного клімату немає сенсу розчищати поля, висаджувати культури та зводити постійні поселення у якості довгострокової стратегії виживання. До цивілізації привела не винахідливість і креативність людини самі по собі, а стабільний клімат, який дозволив цій винахідливості та цій креативності безперешкодно бігти в усіх напрямках протягом багатьох тисячоліть, розгалужуючись у велике різноманіття нових стратегій самозабезпечення та соціальних організацій. Без стабільного клімату немає цивілізації.
Другою зміною, яка зробила міста можливими (і без якої цивілізації просто не існувало б, принаймні не в тій формі та величі, яку ми знаємо), стала зміна у режимах паводків великих річок, що почалася приблизно 7,000 років тому — до того моменту ріки все ще текли бурхливо й непередбачувано. Це призвело до створення широких і дуже родючих заплав, які в багатьох випадках (як-от на річках Хуанхе, Інд і Тигр) призвели безпосередньо до заснування уздовж їхніх берегів великих міст, що згодом стали першими цивілізаціями. У той же час сповільнилося й танення полярних льодових шапок, і скорочення талої води призвело до небаченої доти стабілізації рівня Світового океану. Як осідання річкових течій, так і стабілізація рівня моря, у свою чергу, привели до створення масивних віялоподібних річкових дельт (наприклад, Нілу, Міссісіпі та Євфрату), де відкладалася величезна кількість родючого мулу, а різноманітні середовища проживання накладалися один на одного, утворюючи надзвичайно рясні екосистеми, поєднуючи ліси, болота, заплави та луки, прибережні та берегові середовища існування, які кишать життям. Ґрунти були добре зволожені, а сезонні повені щороку відкладали новий шар багатого на поживні речовини мулу, що полегшило посадку сільськогосподарських культур у більших масштабах, ніж будь-коли раніше (або пізніше). Значна кількість цих суперекосистем була непереборною мотивацією для людей оселитися там, а легкість, з якою можна було добути їжу, зробила можливими відносно великі поселення та зростання населення. Річки зробили можливим транспорт сипучих матеріалів з місць вище за течією і сприяли торгівлі, а велика кількість тварин, на яких полювали, та інших джерел дикої їжі пом’якшувала ризики випадкових неврожаїв і урізноманітнювала раціон. Органічні матеріали для будівництва та виробництва (деревина, очерет, волокна, глина, мул, мушлі) були легко доступні з багатьох джерел, що надихнуло майстерство та різні ремесла.
Це винятково виняткова ситуація: якби обставини склалися дещо інакше, було б неможливо побудувати достатньо великі поселення та експериментувати з одомашненням рослин і тварин стільки часу, щоб фактично винайти абсолютно новий спосіб життя, заснований на культивації практично всієї їжі, яку ми їмо. Слід також зазначити: в той час люди не мали жодного уявлення, до чого ця (дуже поступова) зміна стратегії забезпечення врешті призведе, і вони ніяк не могли знати, що вся ці починання були рівносильними будівництву гігантської пастки, яка не закриється ще кілька тисячоліть. Час, який минув від цього райського начала до стражденного й одноманітного життя в перших містах-державах, був величезний, і ніхто не міг передбачити такий розвиток подій. Цивілізація була випадковим результатом довільних екологічних та кліматичних змін, що вплинули на людську поведінку, а не неминучістю, в якій нас переконують історичні книги (історію пишуть переможці, пам’ятаєте?).
Хай там як, та зараз ера кліматичної стабільності завершилась, а це автоматично і неминуче означає, що завершилась і цивілізація. Ті ж, хто її захищають, чіпляються за приречену концепцію, що знаходиться далеко поза їхнім контролем, за спосіб життя, що залежить від виняткових екологічних обставин і, згідно з кліматологією, стане просто неможливим через кілька десятиліть. Навіть незначні зміни в погодних умовах призвели до (чи, принаймні, зіграли важливу роль у) краху ряду стародавніх цивілізацій від Ангкору до Анасазі, однак глобальна цивілізація активно підриває саму кліматичну основу, на якій її побудовано — переміщуючи величезну кількість вуглецю з підземних сховищ, ґрунтів та лісів до атмосфери, де він нагріває повітря й океани.
Незважаючи на цей нерозривний зв’язок між кліматом і цивілізацією, ви ніколи не почуєте, щоб люди визначали цивілізацію як наслідок певного типу клімату.
Натомість ми чуємо визначення, як у цій поширеній цитаті (ймовірно, хибно приписаній) антропологині ХХ століття Маргарет Мід (цитує доктор Айра Байок), що першою ознакою «цивілізації» є «зламана стегнова кістка, яка загоїлася» — маючи на увазі, що «із допомоги комусь іншому подолати труднощі й починається цивілізація». Байок закінчує цей анекдот словами: «Ми найкращі, коли служимо іншим. Будьте цивілізованими». Бути цивілізованим для неї означає дбати про інших. Нецивілізованість, з іншого боку, має означати, що ви просто залишаєте членів родини та друзів голодувати у разі травми.
Хоча це (очевидно безглузде) твердження було повністю розвінчано деінде, само собою зрозуміло, що це визначення цивілізації настільки широке, що воно, по суті, беззмістовне. Більше десяти років люди піклувалися про дитину з серйозними вадами ще далеко у плейстоцені, понад 500,000 років тому, і ніхто при здоровому глузді (особливо антрополог) не скаже, що проста турбота про інших є ознакою «цивілізації», тим паче, що люди в цьому прикладі були навіть не Homo sapiens, а Homo heidelbergensis, і це простий спосіб накликати на себе гнів будь-якого археолога — припустити, що цивілізація почалася з Homo heidelbergensis.
Турбота про тих, хто потребує допомоги, притаманна нам як виду, є неминучою частиною нашої Природи і не має нічого спільного з нашою соціальним устроєм чи способом самозабезпечення. Усі соціальні тварини та навіть багато рослин піклуються про тих, хто цього потребує — і було б абсурдом сказати, що вони на шляху до того, щоб стати цивілізаціями щурів або цивілізаціями дубів.
Якщо і є якийсь соціальний стрій, який активно перешкоджає турботі про інших, то це — як ви здогадались — цивілізація. У сучасній цивілізації лікарі навіть не лікуватимуть вас, якщо ви не платите їм гроші (чи не оплатили свою медичну страховку), літніх родичів відправляють у “геріатричні пансіонати”, бо люди надто зайняті, щоб піклуватися про них, а дітей залишають на більшу частину днів у оплаченій «турботі» незнайомців, які «турбуються» про тих дітей не через безумовну любов, а бо це їхня робота, що приносить необхідні для виживання гроші.3
Цивілізація створює суспільство, де кожен конкурує з усіма іншими, де ти один із небагатьох заможних або один із багатьох бідних, де кожен аспект міжособистісної турботи зводиться до бюрократичної залежності від обміну грошей на знеособлені послуги. Мета цивілізацій, особливо протягом останніх кількох десятиліть, полягала в тому, щоб розірвати сімейні зв’язки (первісне соціальне забезпечення) та замінити їх системою, де ви покладаєтеся на незнайомців у виконанні дій, які раніше були проявом люблячих зв’язків та турботи знайомих вам людей. Для успішної та ефективної цивілізації, вся вірність має бути насамперед системі, а вже потім родині та друзям.
Це протилежність корінним суспільствам, де про вас піклуються практично від колиски до могили — просто тому, що ви частина суспільства, яке будується на взаємодопомозі та співпраці, а не на конкуренції.
Але цікаво те, що Байок, схоже, визначає слово цивілізація навпаки: «бути цивілізованим» (для неї) означає допомагати іншим — а отже, цивілізація має бути системою, яку характеризує взаємодопомога та турбота людей. Для тих, хто поширив цю цитату (і, певно, будь-кого, хто без скепсису прийме це визначення), бути цивілізованим — це добра і позитивна риса, оскільки вона означає, що ви дбаєте про інших. Під тиском їм легше буде визначити термін «цивілізований», аніж «цивілізація». Дехто може навіть сказати, що цивілізація — це просто суспільство, що складається з цивілізованих людей, а цивілізовані люди — це добропорядні, законослухняні громадяни, які піклуються один про одного. Якщо ви не цивілізовані — то ви, певно, брудний бродяга, наркоман, хіпі, а може індіанець. Нецивілізована поведінка, згідно цього визначення, включає в себе безжальне насилля, неврівноважену поведінку, брак особистої гігієни, егоїзм аж до соціопатії та зневагу до всіх, крім себе. Це дуже нагадує старий міф Гоббса, що описує життя первісної людини як стан «постійного страху, небезпеки насильницької смерті», і загалом «самотнє, бідне, огидне, жорстоке і коротке». В цій застарілій і расистській нісенітниці немає й краплини правди — і це знає кожен, хто бодай щось читав про справжнє корінне населення. Але це зайвий раз демонструє, що цивілізація завжди потребує зовнішнього Іншого, якому можна протиставити себе. Якщо ти не чистиш зуби й не їсиш свій стейк ножем з виделкою — ти нецивілізований, і тому я кращий за тебе.
Доволі смішно, що всі вищезгадані ознаки нецивілізованої поведінки — від насильства та відсутності особистої гігієни, до схильності винагороджувати психо- чи соціопатів та просування індивідуалізму з власними інтересами над спільним благом — це способи, якими «дикуни» неодноразово описували «цивілізований народ». Чи будуть це іспанські конкістадори, чи поселенці Північної Америки, ми знову і знову знаходимо анектодичні історії, де «нецивілізовані» аборигени скаржаться на ті самі атрибути нецивілізованої поведінки у самопроголошених цивілізованих людей. І хоча погана гігієна більше не є тавром цивілізованих людей, інші атрибути лишаються в силі. Розгляньмо висловлювання лідера корінного населення Бразилії Даві Копенави про його поїздку до Нью-Йорку у 1991 р., де він зустрівся з Генеральним секретарем ООН та багатьма урядовцями:
Хоч будинки в центрі цього міста високі й красиві — ті, що на його краях, стоять у руїнах. Люди, які живуть у тих місцях, не мають їжі, а їхній одяг брудний і подертий. Коли я прогулювався поміж них, вони дивилися на мене сумними очима. Це мене засмутило. Ці білі люди, які створили товари, вважають себе розумними та сміливими. Але вони жадібні й не піклуються про тих із них, хто не має нічого. Як можуть вони вважати себе великими людьми, вважати себе такими розумними? Вони не хочуть нічого знати про цих нужденних людей, хоч ті їм товариші. Вони відмовляються від них та залишають страждати на самоті. Вони навіть не дивляться на них, а задоволені тим, що тримаються подалі та називають їх «бідняками». У них навіть забирають їхні занедбані будинки. Вони змушують тих таборитися на вулицях, під дощем, разом із дітьми. Вони, певно, кажуть собі: «Вони живуть на нашій землі, але вони інакші люди. Нехай тримаються від нас подалі, шукаючи їжу на землі, як собаки! Що ж до нас, ми назбираємо ще більше товарів і більше зброї, своїми силами!» Мені було страшно бачити таке.
Схоже, хоч нам і подобається думати про цивілізацію як про сукупність позитивних атрибутів і чеснот, реальність є прямо протилежною.
Поприи все це, панівна культура продовжує свою пропагандистську кампанію із відвертої брехні та перекручених фактів. Твердження, подібні до критикованих вище, жодним чином не обмежуються колами вчених, “експертів” та журналістів — ще частіше їх можна знайти в повсякденній культурі: фільмах, книгах, промовах, віршах, відеоіграх, лекціях та статтях. Ось лише чотири приклади такого роду пропаганди, які я пам’ятаю з поп-культури та літератури:
Перше походить із нещодавньої науково-популярної книги Девіда Ґребера та Девіда Венґрова «Світанок усього». Завершуючи свої висновки та міркування в останніх розділах, автори намагаються перевизначити «цивілізацію» у виключно позитивних термінах, за допомогою необґрунтованих тверджень, які суперечать усім логічним визначенням цього слова, як-от:
«Однією проблемою [sic] є те, що ми почали припускати, наче “цивілізація”, за походженням, просто означає звичку жити в містах. Вважалося, що міста, у свою чергу, закладають держави. Але […] це не так історично чи навіть етимологічно. Слово “цивілізація” походить від латинського civilis, що насправді стосується тих якостей політичної мудрості та взаємодопомоги, які дозволяють суспільствам організовуватися за допомогою добровільних коаліцій.»
Ось тільки це не так. Як я зазначив на початку цього есе, civilis походить від латинського civis, що означає «громадянин» або «мешканець міста» — від того самого кореня, який породив слово civitas, «місто». Civilis — це просто прикметник від civis, тому він означає щось на кшталт «міський житель» або «має атрибути міського жителя». Те, що римляни приписували лише позитивні аспекти буття «civis» не є несподіванкою, враховуючи їхню ненависть до «варварів» та всього іншого «нецивілізованого» наброду за воротами їхніх величних міст. Термін «цивілізація» походить, говорячи етимологічно та історично, від того самого слова, що означає «місто». Марно очікувати, що мова — якою говорив народ, котрий пишався своїм статусом міських жителів — щось окрім позитивних значень для цього терміну.
Другий приклад — фрагмент надихаючої промови, виголошеної у критичній події вигаданим ученим у фільмі-катастрофі «2012»:
«Я знаю, що всі ми були змушені приймати важкі рішення, щоб врятувати нашу людську цивілізацію. Але бути людьми означає піклуватися одне про одного, а цивілізація означає працювати разом, щоб створити краще життя!»
Бачите, навіть перед обличчям повного знищення всього світу, «порятунок цивілізації» є найважливішим (і найочевиднішим!) завданням, що не підлягає сумнівам. Іншого ж варіанту немає! Отже, якщо мегазасухи, мегаповені, надсильні урагани, руйнівні торнадо чи будь-які інші екологічні “мега”-катастрофи загрожують нашому техно-індустріальному споживацько-капіталістичному способу життя, найважливіше — «врятувати цивілізацію». І хоча цей конкретний персонаж (на відміну від Маргарет Мід, Девіда Ґребера та Девіда Венґрова) краще розуміє турботу як невід’ємну людську рису, для нього цивілізація, схоже, означає співпрацю (яка, зрозуміло, притаманна людині як виду) та, повторюючи визначення Хака про «підвищення рівня життя», створення кращого життя — ймовірно лише для людей, і тільки тих з них, хто живе в індустріальних суспільствах, і не беручи до уваги тих, хто належить до найнижчих соціальних класів. Цей персонаж, незважаючи на відсутність у нього очевидних кваліфікацій, впевнено визначає цивілізацію у виключно позитивних термінах. Глядачі навіть не усвідомлюють, що це пропаганда, і більшість, певно, із нею погодилися б. Діти та підлітки поглинають і засвоюють її.
Інші два приклади — обидва з популярного серіалу «Ходячі мерці», в якому група людей намагається вижити під час зомбі-апокаліпсису. Коли у п’ятому сезоні вони стикаються з фортифікованою спільнотою, якою керує експолітик із намірами відновити цивілізацію, сюжет дозрів для одного найбезглуздіших просувань «цивілізованого способу життя».
Лідерка спільноти Діанна Монро, створена режисерами за зразком Гілларі Клінтон, ділиться своїм баченням майбутнього таким чином: «Я бачу тут живу спільноту, із промисловістю, торгівлею, цивілізацією. Справжніми життями».
Чудово. Після кількох років відпочинку екосистеми від жахливої кількості промислових забруднювачів, що насичують повітря, воду та землю — план полягає в тому, щоб відбудувати ту саму промисловість якомога швидше. Щоб жити справжні життя — а не ті фіктивні життя, якими живуть сучасні корінні народи, чи фальшиві життя доісторичних людей. Кількома епізодами пізніше вона пояснює одному з головних героїв, Ріку, що не можна страчувати домашнього аб’юзера, який живе в громаді, прямо заявляючи: «Ми не вбиваємо людей. Це цивілізація, Ріку».
Хай це вляжеться в голові. Цивілізації не вбивають людей. Цікаво, що б про це сказали сотні корінних культур Америки, що населяли ліси і прерії. (Ой, точно, їх же знищили в ім’я цивілізації.) Або їхні діти, ув’язнені в канадських школах-інтернатам. Або аборигени Австралії. Або гереро, нама і сан в африканських колоніях Німеччини. Або жертви Effacer le tableau в Конго. Або корінні жителі індонезійського Папуа. Або болотяні араби в Іраку. Або інші тисячі культур збирачів по всьому світу, які протягом останніх тисячоліть були знищені чи поневолені послідовним розширенням однієї імперії за іншою. Якщо є щось, що об’єднує всі цивілізації, то це викорінення всіх довколишніх культур. Якби вам дуже пощастило, це могло б статися шляхом асиміляції (з використанням різної кількості сили та примусу), але скоріш за все вас би просто вбили під час якоїсь кампанії геноциду — уявіть всесвітнє Явне призначення4. Хочете ще одну ковдру5 для своєї сім’ї? Ми ж просто хочемо допомогти, справді — подивіться, ми цивілізовані, ми не вбиваємо людей.
Але мій улюблений шматок відвертої херні надходить від її чоловіка Рега, архітектора з академічним виглядом, який читає головному герою лекцію про Преісторію та розквіт цивілізації: «Печерні люди — вони всі були кочівниками. І вони всі загинули. Потім ми еволюціонували і вижили. Цивілізація починається, коли ми перестаємо бігти. Коли ми живемо разом. Коли ми перестаємо відганяти людей від світу та один від одного».
Щоб повправлятися, я дам вам розібрати це твердження. Знайдіть помилку(-и).
Схожі опінії можна почути всюди, якщо звертати увагу, і стикатися з ними в тій чи іншій формі доводиться майже щодня. Може здатися, що це невеликі проблеми, але вони поєднуються у щось. Саме ця огидна кампанія з підсвідомого промивання мізків змушує людей вірити у те, що цивілізація — це єдиний правильний спосіб життя, що б не сталося, і якщо ця цивілізація похитнеться й розвалиться, ми повинні миттєво почати будувати її заново, щоб не загинути. Цивілізація не може, нізащо не може визнати чим вона є насправді, інакше люди почнуть шукати альтернативи та покидати ей тонучий корабель. Їй потрібно постійно брехати щодо себе, спотворювати правду та перекручувати наратив, як аб’юзивна партнерка, знову і знову розповідати нам, як нам тут добре та які великі переваги ми отримуємо, просто будучи її частиною. Іншого варіанту зовсім немає, розумієте? Ну і що, що він не ідеальний — ідеального не існує! Це найкраще, що ми маємо, найкраще, що ми коли-небудь матимемо — тому ми тримаємось його.
Але люди цієї культури не хочуть чути правду. Вони черпають своє відчуття безпеки, турботи і навіть сенс власного існування з уявної переваги свого способу життя. Він є, він завжди був і завжди має бути заснованим на цивілізації. У нашій короткозорій зосередженості на ній та лише на ній, ми обмежуємо себе — свою уяву та відчуття можливого. І якщо ми будемо обмежуватися цивілізацією, ми зрештою завжди повернемося до цього моменту, в якому знаходимося зараз: до неминучого краху усього, що нам цінне.
Саме це обмеження заважає нам побачити ширшу картину та стримує справжні рішення нашої щодо поточної скрути.
Цивілізація — це не все, що існує, і це точно не єдиний спосіб життя, для якого створені люди. Соціальна організація, до якої еволюція привела нас, людей, після мільйонів років проб, помилок і пристосувань — це не цивілізація, це — племінний устрій. Спільне життя малими або середніми групами, що об’єднують від кількох десятків до кількох сотень особин; осідлими, кочовими або (найчастіше) чимось середнім; з родичами та близькими друзями, які розкидані на багатьох десятках (або, залежно від довкілля та допустимої у ньому щільності населення, навіть на сотнях) квадратних кілометрів; шукаючт їжі, займаючись збиральництвом, полюванням, риболовлею і, можливо, доповнюючи цей і без того різноманітний й здоровий раціон садівництвом або кількома прирученими тваринами, яких тримають поблизу.
Ніхто не висловив це так чітко й безпомилково однозначно, як Деніел Квінн, який писав, що подібно до того, як кити живуть у групах, павіани — у гаремах, мурахи — у колоніях, бджоли — у роях, гуси — у ключах, риби — у косяках, вовки — у зграях, а бізони — у табунах, — люди живуть у племенах. Це наша природна соціальна організація. Ніхто не сумнівається, що зграйне життя добре пасує вовкам або що життя в колоніях ефективно для мурах (власне, люди часто прагнуть дізнатися подробиці), але якщо ви ретельно поясните чому (або навіть припустите що) племінне життя працює для людей, вас одразу звинуватять у “романтизації” мисливців-збирачів.
Цивілізація, як визначено вище, є відносно новою формою соціальної організації, перевіреною не мільйонами років, а лише кількома тисячами, і поки що результати експерименту не вселяють багато надії. З тих пір, як перші цивілізації почали розчищати великі ділянки землі, щоб прогодувати своє зростаюче населення (початкове зростання було викликане збільшенням доступності їжі — ще одна річ, яку люди часто сприймають неправильно), ми втратили (або, краще, знищили — використання тут пасивної форми теж є одним із хитрих трюків цивілізації, щоб уникнути відповідальності) понад третину всіх лісів і половину природних луків, подвоїли концентрацію вуглецю в атмосфері та спричинили вимирання сотень тисяч видів — і ці тенденції прискорюються з експоненціальною швидкістю.
Цивілізація — не кінцева форма людської соціальної організації, не кінцевий продукт соціальної еволюції. Суспільства розвиваються постійно, і лише це суспільство якимось чином розвило дивне уявлення про те, що цивілізація — це єдина змінна, яка ніколи не змінюється, єдина константа, яка відтепер визначає людське життя, і що її потрібно захищати, не замислюючись над ціною. Ми застрягли. У своїй книзі «На світанку всього» Девід Ґребер і Девід Венґров стверджують, що ця драбина різних форм соціальної організації та очевидність її розвитку є ілюзією. Прийнято вважати, що людські суспільства розвинулися від невеликих груп збирачів до племен, вождівств, сіл, селищ, міст і, нарешті, до цивілізацій та імперій. Ніби, що це — шлях в один кінець, і його призначення більш-менш неминуче. Проте впродовж історії людства ми експериментували не лише з різними способами самозабезпечення, але й із устроями соціальної організації — деякі передбачали суворішу ієрархію, інші базувалися на більш егалітарних засадах — і часто вільно переміщувались між різними варіантами (іноді навіть сезонно, в межах одного року). Коли стародавні цивілізації переставали нормально працювати, коли їм загрожували кліматичні зміни чи внутрішні соціальні конфлікти, коли вони ставали надто гнітючими чи нерівними, або їхні мешканці просто розуміли, що їм більше не подобається те, що вони створили — така гнучкість дозволила людям відмахнутися і «повернутися» до менш складної форми соціальної організації.
Зверніть увагу на термінологію: сам спосіб говорити про це наочно демонструє наш химерний шлях думки — уявну неминучість і перевагу цивілізації. І самоочевидність використання таких термінів, як «повернення назад», означає, що це крок в неправильному напрямку, регрес, «відмова» від певних «комфортів» й повернення до «нижчого стандарту життя». Цей спосіб мислення ґрунтується на (та випливає з) Міфі прогресу (один із основних стовпів міфології пануючої культури) та лінійному сприйнятті часу (що саме по собі є специфікою цієї культури). «Рух вперед», «передній план», «продовжувати рух», «високі стандарти», «збільшення масштабу», «передові технології» та «кар’єрний зріст» — усе це позитивно, а «повернення назад», «відсталий», «зворотній рух», «зменшення масштабу», «зниження рівня», «задній план» і «задвірки» мають негативне значення. Вгору добре, вниз — погано; вперед це правильний шлях, назад — неправильний; оптимальний шлях найкраще виражений математичним рівнянням f(x)=1x, що малює діагональну стрілку в небо, ідеальну середину між рухом вперед та вгору. Ці культурні метафори базуються на όбразі драбини, що спирається на піраміду — прямому віддзеркаленні нашого сприйняття природи суспільства та багатьох його проявів: від організаційних схем корпорацій і сімейних дерев до аристотелівської scala naturae («Велика піраміда буття», зрозуміло, що ми, люди, на вершині) та інших метафор, і аж до монументальної архітектури та дизайну в цілому.
Проте насправді, як зазначають Ґребер і Венґров, відмова від однієї форми суспільства і створення іншої не означає рух вперед чи назад, вгору чи вниз, а лише описує трансформацію від одного типу до іншого. Інший — так, але не вищий чи нижчий, відсталий чи прогресивний. Вихід за межі цивілізації часто був найкращим і найлогічнішим рішенням, і, як неодноразово стверджував Джеймс К. Скотт, так звані «Темні віки» (тут ми знову стикаємося з прикладом культурної пропаганди із лініями бінарних протилежностей, Світло і Темрява в даному випадку) насправді були часами, коли особиста свобода процвітала, коли як люди, так і ними населені екосистеми почали нове життя, коли люди мали можливість навчитися на минулих помилках і створили соціальні організації, які приносять користь не лише крихітному відсотку населення.
На відміну від сучасного світу, менша залежність від технологій означала, що люди не покладалися на систему для задоволення своїх основних потреб, тому такий перехід був набагато легшим для більшості людей. Селянська більшість раптом виявилася звільненою від податків, панщини, рекрутчини та загрози безглуздих війн — і могла сповна користуватися плодами своєї праці. Життя стало більш локалізованим, стійким, сталим пластичнішим.
Усвідомлюючи, яким жахом цивілізація була, є і завжди буде — було б цілком доцільно дозволити собі критикувати її в повному обсязі. Ми досягли межі, де настільки очевидно, що експеримент не вдався, що це вже нікого не має дивувати. Ми не здоровіші й не щасливіші за наших далеких предків. Ми стресовані, депресивні, тривожні, мляві, відчужені та знуджені, і ніяка «цивілізація» цього не змінить. Теренс Маккенна якось сказав: «Рівень нещастя є колосальним. Не диво, що цей рівень високий у бідних — вони завжди знедоленими, але ж нам вдалося створити щось абсолютно нове в історії людства — надзвичайно нещасний правлячий клас!»
Ми виснажили та спустошили всю біосферу до такого стану, де тепер цілком ймовірний її крах. Цивілізація — з її невтамовним голодом до ресурсів, енергії та людей — проковтнула цілі екосистеми та залишила токсичну пустку.
Цивілізація ніколи не працювала, не працює вона й зараз. Якщо ми хочемо мати шанс вижити як вид, ми маємо зазирнути за межі створеного нами чудовиська — Левіафана, як його назвав Фреді Перлман — і побачити, що ми не прив’язані до нього споконвічно, не залежимо від нього, що він не потрібен нам для гідного життя. Треба усвідомити, що існує не один, а сотні способів людського життя — і саме ми та наші спільноти вирішуємо, у якій версії ми хочемо жити. Нам потрібні далекоглядність та мудрість ранніх американських цивілізацій, як-то хохокам чи майя, які ніколи не забували, що існують різні способи життя, різні способи бути людиною та різні способи жити разом як суспільство.
Непорушний зв’язок між цивілізацією та кліматом, про який говорилося вище, нещодавно призвів до публікації статті під назвою «Наше майбутнє мисливців-збирачів: зміна клімату, агрокультура та децивілізація» у рецензованому журналі «Futures» — там стверджується, що оскільки зміна клімату призводить до зниження врожайності, а сільське господарство стає все важчим способом прогодувати великі популяції, ми, як вид, вельми можливо матимемо кращі шанси «повернутися» до полювання та збиральництва як способу існування та залишити цивілізацію «позаду». Звісно, ми всі не можемо стати мисливцями-збирачами за одну ніч, і планета ніколи не зможе витримати 8 мільярдів людей, які шукають їжу та полюють на залишок диких тварин, але автор статті і не припускає цього. Він лише вказує, що люди вже пережили мільйони років мінливого клімату, а основною відмінністю на рівні індивіда та популяції була стратегія самозабезпечення.
Так чи інакше, різке скорочення людської популяції є неминучим. Дуже поширеним явищем є деяке скорочення населення під час колапсу цивілізації — і він припускає, що після (і в довгостроковій перспективі загалом) нам буде краще відмовитися від землеробства на користь збиральництва, або ж принаймні стійкого поєднання різних стратегій забезпечення. Цивілізація перестає працювати в той момент, коли перестає працювати сільське господарство — тому нам було б добре мати альтернативу.
Ми повинні наважитися зазирнути за межі цивілізації, у ландшафт безлічі можливостей для реалізації нашого потенціалу без шкоди для нашої Природи та подальшого руйнування екосистем, від яких залежить наше виживання. Нам потрібно усвідомити, що не цивілізація підтримує у нас життя, а Жива Планета — взаємопов’язана мережа тисяч різних видів і речовин — кругообіг води й азоту, припливи, серцебиття, дихання та метаболізм цієї Землі, наш єдиний дім, наша Матір.
Їй ми маємо присягнути на вірність і проголосити нашу непохитну підтримку, саме Її ми повинні захищати будь-якою ціною — а не цивілізацію.
Оригінал: «Bite the Hand that Claims to Feed You - Don’t Defend Civilization!», David B Lauterwasser, 15.12.2021 р.
Переклад: ПЛЕМ’Я 🔥🐒
Зруйнуємо віру в майбутнє, повернемо віру в минуле:
ПЛЕМ’Я 🔥🐒
Letter to David Skrbina, November 20, 2004 р., пункт H.
Прим. ПЛЕМ’Я: Льодовиковий період ділиться на епохи — дуже холодну льодовикову (гляциал) та відносно теплу міжльодовикову (інтергляціал) — що циклічно змінюють одна одну. Ми все-ще живемо в льодовиковому періоді, що почався близько 2.6 мільйонів років назад, проте його льодовикова епоха змінилася міжльодовиковою близько 11,700 років тому, створивши сприятливі умови для різноманітних цивілізацій.
Прим. ПЛЕМ’Я: Звісно, будинки літніх людей та няні — ситуація здебільшого американська, проте з атомізацією сім’ї у нас в багатьох випадках так само, якщо не гірше.
Прим. ПЛЕМ’Я: Визначення долі або ж Явне призначення (Manifest Destiny) — доктрина, згідно якої США мали божественне призначення розповсюдитись вздовж всього континенту від Атлантичного до Тихого океану, в т.ч. захоплюючи землі корінних народів та встановлюючи на них власні закони.
Прим. ПЛЕМ’Я: Згадуються випадки застосування біологічної зброї британськими колоністами проти корінного населення Америки — ковдр із віспою, що їх дарували племенам для скорочення їхнього населення.